Сімейний кодекс України

Чинна редакція на 01.01.2004р.

з внесеними змінами

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Глава 1

СІМ'Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України

1. Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті

немайнові та майнові права і обов'язки подружжя, підстави

виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та

обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших

членів сім'ї та родичів.

2. Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з

метою:

зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу

конкретних осіб;

утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та

іншими членами сім'ї;

побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях

взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки;

забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю

духовного та фізичного розвитку.

Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний

кодекс України

1. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові

та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми,

усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо

її виховання, розвитку та утримання.

2. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові

та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та

внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою,

вітчимом та падчеркою, пасинком.

3. Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові

та (або) майнові відносини між іншими членами сім'ї, визначеними у

ньому.

4. Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між

двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею,

племінником і між іншими родичами за походженням.

Стаття 3. Сім'я

1. Сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

2. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані

спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у

зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за

батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з

ними не проживає.

3. Права члена сім'ї має одинока особа.

4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення,

усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і

таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Стаття 4. Право особи на сім'ю

1. Особа, яка досягла шлюбного віку, має право на створення

сім'ї.

У випадках, передбачених частиною другою статті 23 цього

Кодексу, сім'ю може створити особа, яка не досягла шлюбного віку.

2. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно

від віку.

3. Кожна особа має право на проживання в сім'ї.

Особа може бути примусово ізольована від сім'ї лише у

випадках і в порядку, встановлених законом.

4. Кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя.

Стаття 5. Державна охорона сім'ї

1. Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство,

батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї.

2. Держава створює людині умови для материнства та

батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально

і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

3. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

4. Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена

належного батьківського піклування.

5. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя,

крім випадків, встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ).

Стаття 6. Дитина

1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею

повноліття.

2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею

чотирнадцяти років.

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до

вісімнадцяти років.

Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин

1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими

нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю

(договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій

це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та

інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням

права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на

особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне

життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи

обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних,

релігійних та інших переконань, етнічного та соціального

походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та

іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних

відносинах, шлюбі та сім'ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав,

які встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Конвенцією

про права дитини ( 995_021 ), іншими міжнародними правовими

актами, визнаними в Україні.

8. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з

максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних

членів сім'ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості,

добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад

суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий

захист.

Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин

Цивільного кодексу України

1. Якщо майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми,

іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом,

вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України

( 435-15 ), якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю

(договором) сторін

1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї

та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть

врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не

суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним

засадам суспільства.

2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за

походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть

врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який

має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов'язковим

до виконання, якщо він не суперечить вимогам цього Кодексу, інших

законів України та моральним засадам суспільства.

Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права

1. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом

або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми

цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).

2. Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо

застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до

загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).

Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних

спорів

1. При вирішенні сімейного спору суд за заявою

заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також

звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з

них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, інших законів

та моральним засадам суспільства.

Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі

1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються

відповідно до Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Стаття 13. Міжнародні договори України

1. Частиною національного сімейного законодавства України є

міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною

Радою України.

Глава 2

ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ

ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а

тому не можуть бути передані іншій особі.

2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може

самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки,

опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника.

3. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун.

Стаття 15. Виконання сімейних обов'язків

1. Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а

тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

2. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок

особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з

неможливістю його виконання.

Майновий обов'язок недієздатної особи за її рахунок виконує

опікун.

3. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або

іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного

обов'язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його

виконання.

4. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку

може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим

Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у

здійсненні батьківських прав та виконанні

батьківських обов'язків

1. Якщо мати, батько дитини є неповнолітніми, баба, дід

дитини з боку того з батьків, хто є неповнолітнім, зобов'язані

надавати йому допомогу у здійсненні ним батьківських прав та

виконанні батьківських обов'язків.

Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги

особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та

виконанні сімейних обов'язків

1. Орган опіки та піклування надає допомогу особі у

здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних

обов'язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та

іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів

1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти

років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом

свого права або інтересу.

2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом

або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;

3) припинення правовідношення, а також його анулювання;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення

права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це

передбачено цим Кодексом або договором.

Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті

сімейних прав та інтересів

1. У випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на

попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів

до органу опіки та піклування.

2. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до

виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення

заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або

інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою

статті 170 цього Кодексу.

3. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не

позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування

припиняє розгляд поданої йому заяви.

У разі звернення з позовом до суду припиняється виконання

рішення органу опіки та піклування.

4. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у

вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та

поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька,

які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка

тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду,

управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та

визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та

піклування.

5. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок

щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у

результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб,

які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а

також на підставі інших документів, які стосуються справи.

6. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та

піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить

інтересам дитини.

Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що

випливають із сімейних відносин

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна

давність не застосовується, крім випадків, передбачених частиною

другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою

статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу.

2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті,

позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного

кодексу України ( 435-15 ), якщо інше не передбачено цим

Кодексом.

Розділ II

ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

Глава 3

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Поняття шлюбу

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у

державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є

підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у

жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли

релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення

державних органів реєстрації актів цивільного стану.

Стаття 22. Шлюбний вік

1. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для

чоловіка - у вісімнадцять років.

2. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти

шлюбного віку на день реєстрації шлюбу.

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за

рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде

встановлено, що це відповідає її інтересам.

Стаття 24. Добровільність шлюбу

1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

2. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а

також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх

дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені

статтями 38-40 цього Кодексу.

Стаття 25. Одношлюбність

1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному

шлюбі.

2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після

припинення попереднього шлюбу.

Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

1. У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є

родичами прямої лінії споріднення.

2. У шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні,

неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які

мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають

спільну матір або спільного батька.

3. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та

сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

4. За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною

дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між

дітьми, які були усиновлені ним.

5. У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена

ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути

зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

Глава 4

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ

Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу

1. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення

стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та

інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та

суспільства.

2. Державна реєстрація шлюбу проводиться урочисто.

3. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про

шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу

1. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком

до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану

за їхнім вибором.

2. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком

особисто.

3. Якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини

особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до державного органу

реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально

засвідчену, можуть подати їх представники. Повноваження

представника мають бути нотаріально засвідчені.

4. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася,

заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу трьох

місяців від дня її подання.

Стаття 29. Ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію

шлюбу, з їхніми правами та обов'язками

1. Орган державної реєстрації актів цивільного стану

зобов'язаний ознайомити осіб, які подали заяву про реєстрацію

шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутніх подружжя і

батьків та попередити про відповідальність за приховання перешкод

до реєстрації шлюбу.

Стаття 30. Взаємна обізнаність осіб, які подали заяву про

реєстрацію шлюбу, про стан здоров'я

1. Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні

повідомити одна одну про стан свого здоров'я.

2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження

осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

3. Порядок здійснення медичного обстеження осіб, які подали

заяву про реєстрацію шлюбу, встановлює Кабінет Міністрів України.

4. Результати медичного обстеження є таємницею і

повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.

5. Приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної

для другого з подружжя, їхніх нащадків, може бути підставою для

визнання шлюбу недійсним.

Стаття 31. Заручини

1. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про

реєстрацію шлюбу.

2. Заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб.

3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати

другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з

приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.

Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від

шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою

нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для

того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба,

наявність дитини, судимість тощо).

4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у

зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою

дарувальника може бути розірваний судом.

У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ,

яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати

її вартість.

Стаття 32. Час реєстрації шлюбу

1. Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня

подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.